«”Дембель” — неминучий», — сказав один добрий друг авторки статті. Як і неминучий процес адаптації до цивільного життя, з усіма викликами: відчуттям «відсутності війни», сенсорним перевантаженням (тобто станом, який виникає внаслідок перевантаження мозку і нервової системи надмірною кількістю сенсорних впливів) тощо. Все це — природні процеси.

Народження дитини змінює життя. До цього теж треба звикати. Коли ви повертаєтесь в цивільне життя з новим досвід і одразу в новій ролі — батька — процес адаптації стає ще цікавішим. З одного боку, приємно звикати до мирного життя з можливістю турбуватись про дитину. З іншого — відчуття відповідальності та власні внутрішні трансформації можуть заважати усвідомленню себе татом та прийняттю цієї ролі.

Ви знали, що чекає вдома: ритм міста, звички близьких, — знайоме і, наче, забуте. Втім, складно передбачити, до чого готуватися з появою дитини.

Що змінюється:

1. Правила гри диктує дитина. Годування, прогулянки, купання — ви піклуєтесь, коли необхідно дитині, а не коли зручно вам.
2. Нічні підйоми. Дитина певний час впливатиме на ваш сон.
3. Нові знання та навички. Ви могли знати, як переодягати дитину чи готувати для неї суміші, не мати досвіду контакту з маленькими дітьми — тепер вам доведеться навчитись.
4. Емоції. Ви можете відчути абсолютно нові емоції або іншу глибину проживання відомих почуттів: любов, яку раніше не відчували, відповідальність і навіть страх, — це нормально.
5. Стосунки з дружиною. Можливостей проводити час наодинці з партнеркою стане менше. І менше свободи в діях. Також фокус уваги у вас обох буде все ж таки більше на турботі про дитину. І інколи це може дуже дратувати.
6. Все це треба поєднати з проживанням власних станів, пов’язаних з війною та індивідуальним досвідом служби.

Багато речей буде вперше, а про деякі — доведеться згадувати.

Для полегшення процесу адаптації та максимально м’якого прийняття нової ролі батька:

● Не поспішайте. Всі процеси потребують свого часу. Він потрібен вам і родині, щоб звикнути. Спокійний і трохи сповільнений контакт.
● Попросіть партнерку розказати, з чого складається звичайний день. Який розпорядок, ритуали та задачі стоять щодня перед вами як батьками.
● Почніть робити все з дружиною, тобто долучіться до всіх процесів: дивіться як готується їжа, разом виходьте на прогулянки, разом купайте тощо.
● Уточнюйте. Якщо вам не зрозуміло, що і як робити, — питайте.
● Дайте час звикнути собі до дитини і дитині до вас.
● Далі ви можете починати робити щось самостійно. Наприклад, гуляти або купати малечу.
● Не забувайте про себе. Знаходьте час на турботу про здоров’я, відпочинок вирішення бюрократичних питань, пов’язаних зі зміною статусу військовослужбовця на ветерана.
● Тепер хороший час для визначення зон відповідальності та розподілення обов’язків між вами та партнеркою.

Впродовж адаптації можуть виникати роздратування, злість, бажання повернутись на службу, проблеми зі сном. Це не означає, що ви — поганий батько або цивільне життя не для вас. Просто зараз ваша психіка перелаштовується з одного режиму на інший — на це потрібен час. На додачу, часто ветерани майже одразу повертаються на роботу, що збільшує навантаження на нервову систему. Впродовж служби мозок перебував в режимі «вижити», тіло та психіка були мобілізовані, а світ — чорно-білим, тож налаштуватись на соціальні процеси нелегко. Це нормально. Важливо враховувати ці фактори і комунікувати про це з близькими.

Зміна відбувається не тільки у вас, а й у ваших близьких. Дружина ймовірно навчилась давати собі раду і турбуватись про дитину самостійно, тож їй також треба перелаштуватись та звикнути до думки, що обов’язки можна розділяти з вами. Попередні рекомендації корисні і для неї: поступово звикнути, переконатись, що ви знаєте про всі можливі нюанси та моменти у турботі про дитину. Роздратування можливе і збоку партнерки, адже і вона переживала стрес протягом останніх місяців.

Ваші стосунки змінились би після вашого повернення і без дитини, тож вони точно зміняться з її появою. По-перше, ви обидвоє змінились, бо здобули новий досвід. По-друге, ролі батьків — це зміна акцентів та фокусу уваги людини. Рухайтесь повільно і говоріть одне з одним про ваші страхи, тривоги, дискомфорт та бажання в спокійний і доброзичливий спосіб. Не завжди виходитиме. Можливо, будуть конфлікти.

Якщо ж ви відчуваєте, що вам обидвом складно та боляче, то зверніться до спеціалістів. Це може бути індивідуальна або парна консультація у психолога/психотерапевта. Вміння залучати фахову допомогу — ознака дорослості.

«Ви разом проти проблем, а не одне проти одного», — прекрасний девіз для пар, які проходять складні етапи в стосунках. Пам’ятайте, що криза — це завжди можливості зміцнити ваші стосунки.

Тож, резюмуючи, до основних правил можна віднести:

1. Говоріть — це кращий спосіб впоратись з труднощами.
2. Озбройтесь підтримкою як фахівців (психологів, психотерапевтів тощо), так і близьких у побуті.
3. Турбуйтесь про себе. Ваше психічне і фізичне здоров’я визначає спосіб сприйняття світу і взаємодії з ним.
4. Дайте всьому час. Ваш мозок має багато роботи.
5. Вчіться. Ніхто з нас не народився батьком або мамою.