Українці отримали різний досвід війни. Для когось він трагічний. Хтось вимушено змінив місце свого проживання, втратив чи знайшов друзів. Ніхто не знає, як довго триватиме війна. Водночас ми навчились радіти дрібницям, на які раніше не звертали уваги. Ще більше цінуємо близькі стосунки та свою родину.

З початку війни до перинатального центру, де я працюю практичною психологинею, приїхало багато вагітних жінок з окупованих та небезпечних для життя територій. Пригадую, як одна жінка не хотіла ні з ким розмовляти. Я зрозуміла, що вона не готова зараз ділитись пережитим. На її столику була книжка Віктора Франкла «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі». Інші жінки в палаті знизували плечима, мовляв, як можна таке читати під час вагітності?

Згодом ми спілкувались з нею, але саме в той час великою підтримкою їй стала книжка.

Віктор Франкл своїм життям довів, що тільки-но людина знаходить сенс існування, вона отримує сили здолати будь-яке випробування.

З практичного досвіду знаю, наскільки важливою для вагітної є можливість виразити свої емоції (як позитивні, так і негативні) в безпечному та захищеному просторі. Там, де її ніхто не засудить, не знецінить.

Важливо знати, що радіти й сумувати водночас, відчувати самотність, стурбованість — це нормально.

Чудово, якщо підтримка є в найближчому оточенні жінки. Якщо ж цього немає, не зволікайте та зверніться за допомогою. Є багато груп підтримки вагітних та матерів (онлайн та наживо). Адже давно відомо, що психологічний стан майбутньої мами впливає на її ще ненароджену дитину.

Ейфорія від народження дитини на 3–4-ий день після пологів може змінитись на Baby blues (сум дебюту материнства), від якого приблизно через два тижні у більшості жінок не залишається й сліду.

До розвитку післяпологової депресії можуть призвести депресивні стани під час вагітності, гормональні зміни, тривалий Baby blues, передчасні пологи, хвороба дитини, недосипання, проблеми у парі, демотивуючі партнери та родичі, брак підтримки з боку близьких. Що молодша мати, то вищий ризик виникнення післяпологової депресії. Невпевненість у готовності до материнства, багатодітність, прояви домашнього насилля, фінансова нестабільність, ускладнені пологи також можуть бути причинами її виникнення.

Дитина, мама якої страждає на післяпологову депресію, ще у віці до одного року менше проявляє позитивні, яскраві емоції. В неї спостерігаються недостатня увага, низький рівень активності, заглибленість в себе.

Інколи пологи можуть стати своєрідним тригером для жінок, які до вагітності (або під час неї) мали недіагностовані психічні розлади. Нагадаю, що важкі ступені депресії (психози) потребують медикаментозного лікування під наглядом психіатра. В таких випадках консультації психолога вже недостатньо.

Родинна атмосфера має визначальний вплив на емоційний стан жінки в цей період.

Найважливішими є гармонійні стосунки з партнером. Намагайтесь під час телефонних розмов з чоловіком, який далеко від дому, взаємно підтримувати атмосферу любові.

Свекруха чи хтось інший із близького оточення, які приходять в гості з критикою мами, негативно впливають не лише на неї, а й на дитину. Завдання чоловіка: захистити дружину від такої комунікації. Він сам подумає, в якій формі питання можна правильно вирішити. Адже це забирає багато енергії, яка так потрібна дружині для адекватного реагування на потреби новонародженої дитини та свої власні.

Профілактика післяпологової депресії:

● Згуртованість та підтримка одне одного.● Мінімум півгодини на добу жінка має приділяти увагу лише собі.● Тренування спокою (медитації, дихальні вправи та інші психологічні техніки).● Делегування обов’язків.● Рішуче “Ні” перфекціонізму.● Збалансоване харчування.● Спілкування з людьми.● Використання опитувальників для своєчасної діагностики післяпологової депресії (запитайте у свого лікаря або психолога).

Сімейна система після повернення військовослужбовця додому змінюється. Чоловік міг піти на війну на початку вагітності дружини, тож зміни в ній ще були непомітними. А після його повернення дружина вже готується до пологів, і всі її думки сконцентровані на материнстві.

Аби дати собі раду зі стресом адаптації, чоловіки, як правило, ізолюються, часто шукають духовну та моральну підтримку у побратимів, давніх друзів. Можуть не розуміти або нехтувати негативними переживаннями дружини. Не тому, що їм байдуже, а тому, що чоловіку важко витримати переживання коханої людини — самому бракує сил та енергії.

Кожне повернення та возз'єднання сім’ї особливе. Якщо ваш чоловік вже повертався додому з війни, ви можете думати: «Я знаю, чого очікувати». Однак цього разу все може бути інакше.

Військовий може зазнати нових стресів чи травматичних подій під час служби, а життя вдома змінилося з появою нової дитини або інших ситуацій.

Зазвичай, після повернення починається фаза медового місяця, яка триває досить короткий період. А далі йде адаптація до реального життя з його проблемами та викликами. Часом буває необхідно переглянути та переоцінити сімейні ролі. Наприклад, жінка не хоче позбуватися контролю, який існував, коли чоловік був на війні. Або, навпаки, хоче відпочити і перекинути на нього частину обов’язків, бо до його повернення «тягнула все сама».

На прикладі трьох реальних історій моїх клієнток хочу донести основне послання:

в кожній сім’ї військовослужбовця стосунки з дружиною та дітьми будуть розвиватись в іншому, лише цій сім’ї притаманному руслі.

З метою збереження конфіденційності імена та деталі змінені.

«Надія (35 років) з нетерпінням чекала повернення чоловіка додому. Він служив у військовій частині, де не було активних бойових дій. Військова спеціальність — водій. Після чотирьох місяців служби в чоловіка виявили хворобу очей і відправили на лікування. Дружина весь цей час була з ним , допомагала в догляді. Згодом лікарі виявили онкологію. І приблизно тоді ж Надія зрозуміла, що вона вагітна. Це було неймовірною радістю для обох, адже кілька років спроби завагітніти були марними. Довгі і тривожні місяці лікування чоловіка, операція, реабілітація. Зараз Василь вдома, жінка готується до пологів. На душі тривожно: чоловік став агресивним, зовсім не схожим на того, яким він був перед війною. Щойно почує, що з кимось з побратимів сталася біда, не спить, не їсть, постійно ходить по кімнаті.

Жінка розуміє, що він вже не буде таким, як колись, бо з війною все їхнє життя змінилося. Надія радіє з того, що чоловік з нетерпінням чекає на народження сина. До його побратимів не ревнує, навпаки — вони разом з чоловіком збирають гроші, надсилають посилки на передову. Деякі хлопці приїжджали до них у відпустку провідати Василя після хвороби. Вона відчуває, що в такі моменти чоловік стає спокійніший, не вибухає з найменшого приводу, старається допомагати в неважкій роботі по господарству».

Вагітність завжди була і буде пов’язана з великими змінами в житті подружньої пари, а в сім’ї військовослужбовця — і поготів. Потрібно не соромитись вчасно звертатись за допомогою — до родичів, соціальних служб, громадських організацій, психологів. Оптимально, коли батьки разом відвідують «Школу відповідального батьківства» ще до пологів. Зрозуміло, що для вагітних, чоловіки яких військові, це залишається лише мрією. В таких випадках добре, якщо хоча б жінка ходить на заняття. Фахівці допоможуть сформувати реалістичні очікування щодо себе, дитини, стосунків в парі після пологів. Майбутня мама ще під час вагітності може отримати консультацію перинатального психолога, батько — може звернутись до військового психолога.

Адже це непростий час для подружньої пари. Оскільки в кожного є свої емоційні потреби, які не завжди співпадають. Жінка, з одного боку, стає інфантильною, потребує більшої уваги та піклування. Їй самій хочеться побути дитиною. З іншого — вона занурюється у свій стан, «відгороджується від світу», стає більш замкнутою.

Чоловік не завжди може зрозуміти причину таких мінливих настроїв дружини, особливо, якщо це перша вагітність. Він розгублений, іноді з помилковим відчуттям покинутості, позбавлення уваги, і тому сам потребує підтримки.

Самопочуття вагітної жінки в сім’ї та формування типу виховання майбутньої дитини багато в чому залежить від стадії розвитку сімейних стосунків, протягом зачаття, вагітності, пологів (стадія дошлюбних стосунків, конфронтації, компромісів, зрілої подружньої системи, експериментів з незалежністю, «ренесансу»).

Наразі в Україні війна. Буває так, що багато місяців вагітності проходять без фізичної присутності чоловіка. Він, у кращому випадку, отримає відпустку перед пологами дружини і зможе кілька тижнів побути разом з сім’єю.

Як же балансувати сім’ям військовослужбовців? Військовому варто дати час, щоб призвичаїтись до мирного життя. Особливо, якщо він давно не був вдома. Усі ми при зміні однієї ситуації на іншу потребуємо певного часу.

Очікування жінки, особливо вагітної, дещо інші. Уявіть таку ситуацію. Вагітна жінка виконує всю роботу по господарству (особливо, якщо проживає в селі). Та ще й її вагітна подруга кожен день виставляє в соцмережі фотографії перебування в санаторії разом з чоловіком (реальна життєва ситуація). «Чому в мене все не так?» — такі думки лише погіршують настрій вагітної.

І от нарешті приїхав чоловік, за якого хвилювалась всі ці довгі місяці. Жінці так хочеться хоча б перед пологами відпочити, побути маленькою дівчинкою. Якщо є непропрацьовані дитячі травми, то вона буде очікувати від чоловіка батьківського піклування, якого він не в стані їй зараз забезпечити. Найкращий варіант в цій ситуації вийти з «вередливої дитини» і повернутись в «дорослу». Зрозуміти, що життя змінюється, ви також змінюєтесь разом зі своїм коханим. І все у вас буде добре!

Треба підвищувати свою стійкість в цей нелегкий час, не знецінювати і не критикувати себе.

«Олеся, 32 роки. Чоловік служив на передовій , пішов добровольцем разом зі своїми друзями з села. За місяць до того жінка завагітніла. Просила залишитись вдома, допомагати з дітьми-школярами. Чоловік переконав, що його місце на передовій. Телефонний зв'язок з Михайлом був. Хоча не завжди дзвінки ставали підтримкою. Жінка часом скаржилась на постійну критику свекрухи, яка жила в сусідньому селі. Кожен її приїзд закінчувався сваркою. Чоловік був на боці своєї мами. «Старших треба поважати, тим більше, що будинок, в якому ми живемо, належить мамі», — такою була його відповідь на скарги дружини. Після побідних телефонних розмов у кожного залишались неприємні відчуття. В дружини з’явилось ще й почуття провини.

Через надмірне фізичне та психологічне навантаження жінка потрапила в лікарню. З дітьми залишилась старша сестра, в якої своя сім’я і дитина.

За тиждень до пологів чоловік Михайло приїхав у відпустку. Олеся повеселіла перед його приїздом, нарешті чоловік буде вдома — і вона, і діти сумували та переживали стільки довгих місяців! Та й мрія про партнерські пологи, здається, може здійснитись.

Михайло був щасливий знову повернутись до сім’ї, діти тішились, що тепер тато буде відвозити їх в школу — мама завжди скаржилась, що їй важко на дев’ятому місяці керувати машиною. Та через кілька днів чоловік почав нервуватися, з’явились проблеми зі сном, апетитом. Згодом зізнався дружині, що він не хоче залишатись вдома надовго, бо не може покинути побратимів.

«Але ж в нас через кілька днів вже буде троє дітей! Як я дам раду з ними всіма, ти подумав? Ти маєш право залишатись з сім’єю, передаси довідку про народження дитини у свою частину», — вмовляла щодня чоловіка. Після цих слів той закривався в собі. Видно було, що думками він не з ними, а десь далеко.

Олеся поділилась своїми переживаннями з перинатальним психологом. На другий день прийшли на консультацію обидвоє. Незабаром у них народився хлопчик.

Згодом разом вирішили, що чоловік поїде сам в частину, передасть довідку про народження третьої дитини, попрощається з побратимами, а потім повернеться додому».

Багато сімей, а також самі військові, що повернулись з війни, відзначають позитивні зміни: особистісна зрілість та відповідальність, більше цінується сім’я, почуття впевненості в собі, розуміння свого покликання та віра у власні сили. Хоча є родини, в яких стосунки після повернення чоловіка погіршились (загострення конфліктів, випадки домашнього насильства). Таким парам необхідно звернутись до фахівців, які навчать принципам самодопомоги, пошуку можливостей відновлення особистих ресурсів для покращення адаптації та повноцінного функціонування в родині.

Якщо в даний момент життя немає поруч коханого, який міг би обійняти, заспокоїти, навчіться робити це самостійно (масаж, дихальні вправи, медитації, ароматична ванна, групи підтримки для жінок та все позитивне, що дозволяє бути в ресурсі). Практикуйте співчуття до себе. Ваша впевненість, гармонійність принесе добро і радість у ваші стосунки з чоловіком та дитиною.

«Яна, 30 років, чоловік професійний військовий. Жінка звикла до частих службових відряджень партнера. Батьки та інші родичі охоче допомагали у всьому. На початку війни жінка народила дитину. Чоловік переконав, що треба виїхати разом з батьками за кордон, адже поряд з їхнім домом не було укриття, а сигнали тривоги звучали по кілька разів на день.

Чоловік побачив Яну і донечку через рік, коли йому дали відпустку і дружина на деякий час повернулась в Україну. Спочатку дівчинка вередувала і не хотіла йти на руки до свого тата, але за тиждень вже звикла до нього. Та відпустка неминуче добігала кінця, і треба було повертатись у військову частину.

Стосунки в подружжі завжди були теплі та довірливі. Отож перед від’їздом Яна таки наважилась. Запитала чоловіка, чи він не буде проти її ще довоєнного захоплення танцями. Їй так хотілося бодай трохи радості для себе. Хотіла якось запитати про це по телефону. Та боялась, що він неправильно зрозуміє її бажання. «Я егоїстка, Сергій воює, гинуть його друзі, а я буду в безпечній Європі про танці мріяти», — картала себе і гнала ці думки геть.

Але ж так сумно жити в іншій країні, спілкуватись лише з родичами. Донечка та дзвінки чоловіка були єдиною розрадою. В Польщі якось побачила оголошення Lunar Dance Festival. І з того часу почала посміхатись, згадуючи емоції, які переживала в рідному місті, танцюючи сальсу з друзями. Згадала своє колишнє і, здавалося, таке давнє і давно забуте захоплення. «Музика, танець — то справжня терапія і найкращий ресурс для тебе. Донечка вже підросла і може побути з бабусею кілька годин. Обов’язково запишись в групу і танцюй, я тільки за», — чоловік обійняв її і посміхнувся.

Яна усвідомлювала, що ця ідея з танцями викличе бурю емоцій у знайомих, навіть в родичів. Будуть думати, а може й у вічі скажуть: «Чоловік на війні, а їй, бачиш, танців захотілось». Та для Яни найважливішими були слова Сергія».

Ті випробування, через які зараз проходить український народ, не лише засмучують нас. Вони вселяють надію та віру в Перемогу. А це робить нас мудрішими та сильнішими. Бажаю всім родинам залишатись стійкими, бути в ресурсі, вдячними Богу та ЗСУ.